Історія козацтва

Головна сторінка

Статут,

Козацький кодекс

Положення про чини

Накази по СКП ПК

Укази президента України

СКП-СУ «Військо Запорозьке”

Октябрський районний штаб ГФ

План заходів на 2013 рік

ГФ «Козацька дружина»

Фотоархів

Рада козацьких організацій

Інформація  про діяльність ради

Історія

Запорожець (1932). Художник А.І. Манасти́рський (1878 -1969).

ХТО ТАКІ КОЗАКИ?

Слово "козак" (від тюркського «Cosac» і «Qazaq» — «вільна людина», «авантюрист», «шукач пригод», «вартовий», «розбійник», «найманець») означає "вільна, незалежна людина", член самоврядних чоловічих військових громад, що з 15 століття існували на теренах українського «Дикого поля», в районі середніх течій Дніпра та Дону, на межі християнського і мусульманського світів. За свідченням видатного історика І.П.Крип'якевича, назву "козак" зустрічаємо у половецькому словнику ХІV ст., в актах кримських італійських колоній, а близько 1490 року вона з'являється і в Україні — на означення людей, що ходили в степи для здобичі і боротьби з татарами. "Їздити в козацтво", "козакувати" означало промишляти в степах.

Осередком козаччини було Запоріжжя, де численні острови між рукавами Дніпра давали захист, безпеку і можливість укріпитися. Козацтво сформувалося зі степових здобичників, утікачів від панської сваволі, сміливців, які шукали слави на полях битв.

На Січі панував дух рівності, братерства. Усі козаки мали рівні права, називалися товаришами. Всі брали участь у загальній січовій раді, яка вирішувала найважливіші справи. Воля — те, чим найбільше приваблювало Запорожжя. У козаки йшли за покликом серця. Січовики не лише відзначалися хоробрістю й презирством до смерті, вони мали досконалу на той час військову організацію. Усі три види військ: піхота, кіннота, флот — відзначалися високим бойовим мистецтвом.

У народних піснях і легендах отак поетично визначалися родичі запорожця: Великий Луг — батько. Січ — мати, шабля — дружина, кінь — вірний товариш. Все його життя пов'язувалося з атрибутами козацької вольниці. Січ приймала тільки неодружених. Жодна жіноча нога ніколи не ступала на її територію. Такий був тут закон і він залишався незмінним упродовж усього існування Січі.

                                       Теорії:
* Уходницька — козаки сформувалися на основі руських і московських втікачів, переважно селян, які тікали з під гніту поміщиків і осідали у малозаселених районах течій Дніпра та Дону.

* Боярська — козаки сформувалися на основі руських бояр Литви та Польщі, професійних військових, які не отримали статусу шляхтичів і були змушені займатися війною та розбоєм (Антонович, Леп'явко).

                                       Гіпотези:
* Кочівницька — козаки походили від кочових народів: скифів, сарматів, хозарів, половців (Гумільов), які мешкали в 11 — 13 століттях в Північному Причорномор'ї.

* Бродницька — козаки є нащадками бродників, берладників і галицьких вигонців, які мешкали в 11 — 13 століттях в Північному Причорномор'ї (Грушевський, Гумільов).

Вперше термін «козак» згадано у Початковій монгольській хроніці в 1240 році. У 14 ст. цей термін вміщено в словник половецької мови та в додаток грецького збірника житій святих. На землях сучасної України згадки відносяться до XIV століття, коли більшість українських земель юридично належала до складу Речі Посполитої. Козаки того часу — люди Великого Степу, Дикого Поля, тобто степів, розташованих на землях сучасної України, Росії, Казахстану та деяких інших країн Азії. Ці люди вели кочовий і військовий спосіб життя, здобували собі засоби для існування за допомогою війни і підсобних промислів (полювання, рибальства, пізніше торгівлі та землеробства). 

ЗАПОРІЗЬКА СІЧ

Запорізька Січ — суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася наприкінці ХV ст. — першій половині XVI ст. за дніпровими порогами у районі острова Хортиця.

Виникнення Запорозької Січі було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров'я феодалами Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, посиленням феодально- кріпосницького та національного гніту і пробудженням самосвідомості українського народу.   За перші десятиріччя 16 ст. панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров'я й обернути більшу частину українського населення на феодально залежне або напівзалежне. Однак частина козаків, щоб позбутися феодального гноблення, відступила на Південний Схід, у низов'я Дніпра. Перші козаки з'явилиcя на порогах Дніпра, ймовірно,  наприкінці  15  ст.    У  1492  році  запорозькі  козаки

атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею і визволили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорожців узагалі. 1 серпня 1492 року відбувся похід запорозьких козаків у Дніпровський лиман під проводом князя Богдана Глинського. За морською традицією, заведеною на всіх флотах держав світового співтовариства, якщо немає конкретної дати підписання конкретного документа про створення національних військово-морських сил, то «днем флоту» вважається дата його першої перемоги.

Вже 1527 р. кримський хан Сапіг-Гірей скаржився литовському урядові на черкаських і канівських козаків, які поблизу татарських кочовищ ставили «уходи» (займалися промислами), а рибу, хутра й мед вивозили звідси на продаж у «волості» (державну територію Литви). Багаті угіддя за порогами принаджували литовських та українськихфеодалів. Пани з загонами озброєної челяді не раз вдиралися в козацькі володіння.

Таким чином, біля порогів, як і раніше на Середньому Придніпров'ї, зіткнулися дві колонізаційні хвилі: панська — в особі магнатів, переважно старост південно-східного прикордоння Великого князівства Литовського, та народна, яку представляли запорозькі козаки. Не меншою була для запорожців загроза й з Півдня, від кримських татар, які безперервно спустошували

 «уходи» та захоплювали в полон козаків. Постійні напади ворогів змусили козаків будувати укріплення для оборони. Спочатку вони заснували окремі городки або січі в різних місцях, у тому числі, напевне, й на о. Великій Хортиці. Пізніше, в зв'язку з посиленням наступу панів і кримських татар на Запоріжжя, козаки для згуртування своїх сил об'єдналися в одну Січ.

Першу письмову згадку про Січ залишив польський хроніст Марцін Бельський. За його розповіддю, козаки за Дніпровими порогами влітку займалися промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом), а взимку розходилися по найближчих містах (Київ, Черкаси та ін.), залишаючи в безпечному місці на острові в Коші кількасот озброєних вогнепальною зброєю і гарматами козаків. Оповідання Бельського про запорожців дає змогу зробити висновок, що об'єднання окремих січей у З. С. відбулося, ймовірно, десь у 1530-х рр. М.Бельський подає відомості і про розміщення козацького Коша на о. Томаківка (поблизу суч. м. Марганця Дніпропетровської області), затопленого нині водами Каховського водосховища. Острів Томаківку (названий пізніше Буцьким, а також Дніпровським і Городищем), який панував над навколишньою місцевістю і був чудовим природним укріпленням, можна вважати місцем, де було засновано Запорозьку Січ як організацію всього козацтва за порогами.

Утворення Запорозької Січі було видатною подією… Січ стала для українського народу могутньою підпорою в боротьбі проти феодально-кріпосницького та національного гніту і проти турецько-татарської агресії. Разом з тим феодали намагалися укріпитися за порогами. Ще в 1533 р. черкаський староста Остафій Дашкевич подав литовському сеймові проект побудови фортеці на Дніпрових островах. Вона мала бути форпостом у боротьбі проти турків і татар і проти козацтва, щоб забезпечити панську колонізацію Запоріжжя. Оскільки для здійснення цього проекту в литовського уряду не було коштів, організацію боротьби за оволодіння прикордонням узяли на себе магнати, передусім черкаський і канівський старости. В цьому аспекті треба розглядати і діяльність черкаського і канівського старости князя Д. І. Вишневецького.

За свідченням Д.Яворницького, існували 8 січей:

Хортицька (1556-1557)

Томаківська (1563-1593)

Базавлуцька (1593-1638)

Микитинська (1639—1652)

Чортомлицька (1652—1709)

Кам'янська (1709—1711)

Олешківська (1711—1734)

Нова (Підпільненська) (1734—1775)

Після жорстокого зруйнування у 1775 р. Запорозької Січі російським царатом певен час існувала ще й Задунайська Січ (1775-1828).

Запорозька Січ була обведена високими валами, на яких був частокіл і зруби, що на них ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені, будинки, де мешкали запоріжці. Козацька залога на З. С., що звалася також кошем, нараховувала кілька тисяч (іноді це число доходило до 10 тис.) озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа та інші господарські та військові споруди. Січова церква і духовенство перебували під зверхністю Києво-Межигірської архимандрії. Площа біля церкви була центром суспільно-політичного життя З. С., де відбувалися Січові ради тощо. Поза валами був Січовий базар, куди приїжджали купці зі своїми товарами. Січовики продавали тут продукти своєї праці — рибальства і мисливства. На Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпосництва. На Запоріжжі панував не феодальний примус, а принцип найму. Панівну верству З. С. становили не феодали як привілейований стан, а власники рибних промислів, багаті скотарі й торговці, а пізніше, в міру розвитку землеробства та інших галузей господарства — власники великих зимівників, водяних млинів, чумацьких валок тощо. Цим багатіям протистояла сірома (голота) — маса бідняків, позбавлених засобів виробництва і власного житла. Між цими двома протилежними класовими групами стояв прошарок дрібних власників. Із середовища багатого козацтва виходила правляча верхівка — старшина, яка зосереджувала у своїх руках адміністративну владу і судову, керувала військом і розпоряджалася фінансами. Вона представляла З. С. у зносинах із зовнішнім світом. Усю старшину обирали на військовій козацькій раді, причому у виборах мало право брати участь усе козацтво. Однак, незважаючи на це, козацька заможна верхівка в більшості випадків добивалася вигідних для себе ухвал козацької ради. Відзначаючи специфічні риси політичної організації запорозького козацтва, Січ називають «козацькою республікою». Запорозькі козаки становили товариство — громаду, яка поділялася на курені. Найвищим органом влади на Січі була військова козацька рада, у якій брали участь усі козаки. Рада обирала кошового отамана, козацьку старшину, спільно вирішувала найважливіші питання. На З. С. діяв козацький військовий суд, який нещадно карав за вбивство товариша, крадіжки у побратимів. Каралися також приведення у Січ жінок, пияцтво під час походів, кривда жінки, зухвалість до начальства тощо. На Запоріжжі при церквах діяли школи, де діти козаків навчалися письма, церковного читання, співу та музики. Ще одним показником розвитку культури на Січі було шанобливе ставлення запоріжців до книги. Звичайно, купувати та дарувати книги могли дозволити собі лише заможні козаки.

Пала́нка — адміністративно-територіальна одиниця (округ) у Запорізькій Січі. В буквальному перекладі з турецької мови означає невелику фортецю, у переносному розумінні слова у запорожців ним позначалося центральне управління певної частини території.

Виникнення паланок було зумовлене збільшенням населення на Запоріжжі й ускладненням, у зв'язку з цим, функцій управління та суду.

Відомий історик Аполлон Скальковський стверджував у середині XIX сторіччя, що до 1656 року Запорожжя вже ділилося на 5 паланок, серед яких була й Кодацька.

Повністю система паланок сформувалась у період існування Нової Січі в 1734-75 роках.

У 1734-1766 роках всіх паланок у Запоріжжі було п'ять. На правому березі Дніпра —Бугогардівська, Перевізька, або ж Інгульська та Кодацька, на лівому — Самарська й Кальміуська. Дві з них: Кодацька і Самарська - були придатні для заселення сімейними козаками.

З 1766 року, по причині стримкого росту населення з Самарської паланки на лівому березі виділено ще дві — Орільська й Протовчанська. Також була додана Прогноївська, зрештою, початок останній було покладено ще 1735 року, коли у «Прогноях, тобто біля солоних озер, на Кінбурнському півострові, було засновано шостий пост для захисту людей із Запоріжжя й України, котрі приходили туди по сіль або для рибальства на лиман».

Центром паланок була слобода з невеликим укріпленням, де розміщувалась козацька залога. На чолі паланки стояв полковник, який зосереджував у своїх руках всю військову, адміністративну, судову і фінансову владу. Полковнику підпорядковувалась адміністрація паланки —писар, отамани слобід тощо.

Некозацьке населення, яке проживало на території паланок підлягало владі паланкової старшини. Паланкова старшина призначалась військовою старшиною — Кошем Запорізької Січі.
             В наш час відбувається відродження Запорізької Січі та з 2001 року починається розширення її меж на північ, де створюється Полтавська паланка, що включає в себе різноманітні курені (Полтавський, Зіньківський, Гадяцький, Машівський, Карлівський, Супрунівський та ін.). Кожен курінь має свого отамана та курінну старшину, що включає в себе посади писаря, осавула, хорунжого, бунчужного, обозного та скарбничого.

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ

Карта-схема Запорозьких Січей та Дніпровських порогів